Ю.А.Кармазін про деякі аспекти продовольчої та екологічної безпеки України в контексті відродження українського села
Ю.А.Кармазін про деякі аспекти продовольчої та екологічної безпеки України в контексті відродження українського села. //Микроволновые технологии в народном хозяйстве. Внедрение. Проблемы. Перспективы: Вып. 7-8/ под. ред ак. Л.Г.Калинина. - Одеса: "Видавництво Бартнєва", 2009. – С. 99-105.
В світовій економіці проблеми, які пов'язані зі збільшенням виробництва продуктів харчування та очищення води, і підвищенням їх якості, займають одне з провідних місць.
Причини цього багатогранні. Серед основних - подальший ріст населення планети, збільшення споживання в найбільших за чисельністю країнах світу (Китай, Індія), збільшення виробництва біопалива із сільськогосподарської сировини. Все це відбувається на фоні збільшення природних аномалій, які, за висновками багатьох вчених, є проявами глобального потепління.
Не дивно, що в останні роки на світових ринках спостерігається дефіцит ряду сільськогосподарських культур і, звісно, зріст цін на продукти харчування. Всі ці негативні тенденції досягли таких масштабів, що в багатьох країнах світу ґрунтовно зтурбовані питаннями продовольчої безпеки.
Як не дивно, ця проблема має хвилювати і нас, бо на початку XXI сторіччя Україна знову зіткнулася з проблемою недостатнього харчування. Ця думка відображена, зокрема, Людвігом Штріве, Вікторією Галушко та Штефаном фон Крамон-Таубазелем. І це, незважаючи на те, що найціннішим багатством України є земля, адже нам належить близько 28% світових площ ґрунтів чорноземного типу, які ми знищуємо внаслідок безграмотного, хижацького використання природних ресурсів.
Відомі українські вчені Е.Г.Дегодюк та С.Е.Дегодюк визначають п'ять основних чинників, що загрожують існуванню та «здоров'ю» землі:
1) фізичне знищення екосистем з уявною вигодою для людини;
2) деградація ґрунтового покриву;
3) забруднення атмосферного повітря;
4) забруднення земель;
5) погіршення якості поверхових і ґрунтових вод.
Не заглиблюючись в аналіз різних видів забруднень, хочу привернути увагу до біологічного забруднення, яке спостерігається в останній час через проникнення в екосистеми сторонніх, не характерних для них мікроорганізмів, тварин і рослин. Саме таке забруднення може мати незворотній характер і «вилікувати» його практично неможливо.
В Україні спостерігається найвищий рівень антропогенних і техногенних навантажень, які у 6-7 разів перевищили рівень найрозвиненіших європейських країн.
Однією з основних причин деградаційних процесів є тотальна розораність земель України. Якщо Україна займає в Європі 5,7 відсотків території, то площа територій сільськогосподарських угідь становить 18,9%, а ріллі — 26,6%. Слугування житницею для колишнього СРСР надто дорого коштує для України, для нас, її громадян, для наших потомків. Адже ступінь освоєння земельного фонду становить близько 60% порівняно з 10% в колишньому Союзі і 12% у США. При загальній площі сільськогосподарських угідь 39,4 млн.га під ріллею перебуває 32,3 млн.га, що становить 82%. У Вінницькій, Тернопільській і Кіровоградській областях цей показник сягає 90%, а в окремих районах — 96%. В той же час у Великобританії розорено 18,5%, в ФРН — 32%, в США — 20% сільськогосподарських угідь.
Для аналізу процесів, які відбуваються в Україні з землею і в пошуках виходу із кризової ситуації, потрібно мати на увазі, що так звана земельна реформа 1991-2009 значно ускладнила, на наш погляд, ситуацію з лікуванням хвороб землі. В ході земельних перетворень була практично ліквідована існуюча система землеустрою, через яку здійснювалися основні функції держави із управління земельними ресурсами: облік і оцінка земель, планування і організація раціонального використання земель та їх охорони, інформаційне забезпечення з держаного земельного кадастру, державного моніторингу земель, оцінки земель, державного земельного контролю.
Наслідком руйнування системи землеустрою є порушення порядку і комплексності в проведенні землевпорядних робіт і, як наслідок, зниження ефективності землеволодіння і землекористування, особливо на землях сільськогосподарського призначення.
Головним результатом проведення земельної реформи в Україні стали структурні зміни у розподілі земель як за формами власності та господарювання, так і за кількістю землевласників і землекористувачів.
Введено платне землекористування. Держава перестала бути земельним монополістом. В її власності залишилось менше половини загальної площі земель країни. Значну частину продуктивних земель передано у приватну власність. Більше 6 із 7,2 млн. селян отримали державні акти на право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).
У власності держави нині перебуває 29,6 млн.га (49%), у приватній — 30,6 млн.га (50,8%) і 117 тис.га (0,2%) — у колективній.
Ще глибші зміни у структурі власності відбулися із землями сільськогосподарського призначення. Із 41,7 млн.га загальної площі сільськогосподарських угідь у державній власності залишилося 11,4 млн.га (27,3%), у приватну власність передано 30,3 млн.га (72,6%), а в колективній власності залишилося 42,8 тис.га (0,1%). Рілля розподілена відповідно із 32,4 млн.га: 6 млн.га (18%), 26,4 млн.га (81,5%), 24 тис.га (0,1%).
Разом з тим, через незавершеність земельного законодавства та відсутність наукового і фінансового забезпечення не здійснено розмежування земель державної і комунальної власності (9,7%), не завершено встановлення меж населених пунктів (64,3%) та земель природно-заповідного, оздоровчого та рекреаційного призначення (35%), залишаються невпорядкованими землі особливого режиму використання — оборони (15%) та під розвіданими загальнодержавного значення корисними копалинами (5%), особливо цінні землі - науки (7%).
Через нестачу коштів на заходи щодо проведення землеустрою та охорону земель від негативних природних та антропотехногенних виливів, відтворення родючості ґрунтів, їх якісний стан погіршується, рівень продуктивності сільськогосподарських угідь у переважній більшості господарств залишається низьким, а землеємність несільськогосподарських галузей залишається високою. Кошти, що виділяються державою на охорону земель мізерні, державні заходи у цьому напрямі майже припинено. Надходження від плати за землю із 2000 по 2008 рік зросли від 1,4 млрд.грн. до 6,7 млрд.грн. Згідно зі ст.22 Закону України «Про плату за землю» ці кошти повинні використовуватися виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель тощо. При цьому, за підрахунками Держкомзему, на проведення окремих заходів із землеустрою, визначених проектом загальнодержавної програми використання і охорони земель, до 2015 року необхідні кошти в сумі орієнтовно 806 млн.грн. Фактично, за ці роки на заходи з проведення земельної реформи та охорону земель виділялося коштів з державного бюджету тільки в межах 1,5-2,5 відсотка (!).
Наведені зміни у структурі власності та руйнування системи землеустрою, невиконання вимог природоохоронного законодавства призвели до того, що роботи щодо раціоналізації землекористування та охорони земель проводяться досить повільно, не розробляються сівозміни на землях сільськогосподарських підприємств. Цей результат — деградація ґрунтового покриву деяких територій досягла критичного стану. Продовжується негативна тенденція різкого зниження рівня гумусу в ґрунтах України (щорічне зниження 0,5-0,6 тонни з
Не краща ситуація склалася в Україні і внаслідок експлуатації надр, коли із користування виводяться величезні площі сільськогосподарських угідь, завдається шкода ґрунтовому покриву і фітоценозам, погіршується гідрологічний режим значних територій, змінюється рельєф і рух повітряних мас.
У процесі експлуатації родовищ виникають антропогенно-гірничопромислові ландшафти з відвалами, териконами, шлакосховищами, які створюють від'ємні форми рельєфу — кар'єри і зони просадок поверхні над шахтними полями. Їх площа, за попередніми підрахунками, сягає близько 80 тис.га.
Очевидно, що така «діяльність» на землі поглиблює наслідки для України в процесі глобального потепління, становить реальну загрозу національній і економічній безпеці України, порушує передбачені ст.ст.27, 42, 50 Конституції України право на життя, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Недооціненною загрозою національній та екологічній безпеці України є проблема з відходами промисловості й комунального господарства, яких, за даними III Міжнародної Конференції з питань поводження з відходами виробництва та споживання, яка відбулася 9-11 квітня 2008 року у Києві, понад 30 млрд.тонн, які охоплюють територію в 164 тис.га. На сьогодні в Україні існує 2 тисячі полігонів для сміття. Щорічний приріст складає 10%, збільшуючись щороку на 2 млрд.тонн.
Якщо спробувати дати визначення продовольчій безпеці країни, то, очевидно її можливо визначити, як здатність держави, всіх її органів забезпечити можливість громадян країни придбати за доступними цінами екологічно чисті і безпечні продукти харчування в кількості, яка достатня для підтримання здорової та активної життєдіяльності.
Частина 2 ст.50 Конституції України фактично є захисником продовольчої безпеки, гарантуючи кожному «право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».
Правда, якщо аналізувати як це право забезпечується державою, то треба констатувати, що воно брутально ігнорується.
Зі вступом України до СОТ питання встановлення показників безпечності харчових продуктів постає особливо гостро. Здавалось би, це посилить гарантії кожного з нас, але поки що все відбувається з точністю до навпаки. Так, при визначенні показників безпечності харчових продуктів МОЗ до цього часу користується медико-біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини та харчових продуктів №5061-89 (далі — МБТ.5061), затвердженими ще у 1989 році, які вже давно не відповідають сучасним вимогам.
Наприклад, МБТ.5061 пронормовані тільки три гормональні препарати, які вже давно не використовуються виробниками продовольчої сировини, в той час, як в країнах ЄС нормуються більше 20 залишків гормональних препаратів, що рекомендовані об'єднаним комітетом ФАО-ВОЗ.
Жодним нормативним документом МОЗ України не нормується і, через те, не здійснюється контроль в продовольчій сировині та харчових продуктах особливо небезпечних забруднювачів, до переліку яких належать діоксини, бенз(а)пірен, трансізомери ненасичених жирних кислот, аклиламід та інше. Так, вміст бенз(а)пірену у харчових продуктах контролюється у ЄС з 1993 року для виявлення у продукції поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ), окремі з яких належать до генотоксичних канцерогенів. Починаючи з 1996 року такий контроль у м'ясних та рибних копчених виробах, шпику копченому, зерні продовольчому, продуктах дитячого харчування, консервах та пресервах з копченої риби здійснюється і в Російській Федерації.
Не встановлені гранично допустимі рівні вмісту трансізомерів насичених жирних кислот у харчових продуктах. В результаті на територію України ввозяться та використовуються у виробництві харчових продуктів гідрогенізовані рослинні жири та їх суміші з вмістом трансізомерів ненасичених жирних кислот до 60%, тоді як в Росії введено обмеження на їх вміст на рівні не більше 8%, в Данії — 2%, в інших країнах ЄС, Ізраїлі - на рівні не більше 5%. В Україні встановлений цей показник тільки для спредів — не більше 8%. Але ж трансізомери ненасичених жирних кислот містяться і в інших харчових продуктах (морозиві, цукерках, печиві, вафлях, плавлених сирках, чіпсах, сухариках та ін.), більшість з яких споживаються у великій кількості дітьми та молоддю.
В порушення Конституції України замість ведення послідовної політики щодо недопущення неякісної та небезпечної продукції видаються дозволи на використання під час виробництва широкого спектру харчових продуктів харчових добавок, до складу яких входить карбоксиметилцелюлози натрієва сіль (Е466), яка є основним компонентом під час виробництва клею для шпалер. В поєднанні з соєвим білком Е466 вона імітує м'ясо.
Загрозою для національної безпеки України є також невиконання вимог прийнятого в травні 2007 року Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробовуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів». Законом забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО, а також промислове виробництво, введення в обіг ГМО, та продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації.
Не затверджені порядок ліцензування генетично-інженерної діяльності у замкненій та відкритій системах, критерії оцінки ризику потенційного впливу на здоров"я людини ГМО та продукції, отриманої з використанням ГМО, не ведуться відповідні реєстри ГМО, харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять ГМО.
На сьогодні жодна організація України не володіє достовірною інформацією про кількість засіяних площ рослинами ГМО, кількість продукції, виробленої та ввезеної з ГМО. Однак в Україні вже давно така продукція вирощується на полях, використовується під час виробництва харчових продуктів та потрапляє до українського споживання без будь-якого повідомлення. Незважаючи на відсутність дозволів на розповсюдження ГМО в Україні, за неофіційними даними (бо офіційних не існує, тому що ніхто такий моніторинг не здійснює) тільки в 2005 році було засіяно в Україні генетично модифікованою соєю 45% посівних площ цієї культури. У 2009 році вже було засіяно соєю, картоплею, ріпаком та кукурудзою близько 1 млн.га посівних площ. В той же час за інформацією представника європейської асоціації біоіндустрії у 2008 році країнами Європи було засіяно генетично модифікованими культурами лише 107 тис.га.
Без створення активної системи контролю з боку держави за розповсюдженням ГМО Україна наражається на неминучий негативний вплив на довкілля та здоров'я людей, а це і загроза національній безпеці країни і самому існуванню нації, збереженню її самоідентичності.
Впевнений, що Україні потрібна державна програма забезпечення продовольчої безпеки країни, що це життєво важливе питання має бути під постійним контролем уряду, парламенту, а враховуючи тематичну спрямованість цієї збірки, хотів би звернути увагу фахівців і тих, кому не байдужа доля держави, на важливу роль, яку могла б відіграти і, переконаний, відіграє мікрохвильова технологія в підвищенні ефективності нашого зернового господарства, виробництва овочів, підйому нашого відсталого тепличного господарства.
MX-технологія може стати ефективним інструментом в покращенні екологічної обстановки в країні, яка характеризується наведеними вище рисами. І це може відбуватись абсолютно природним шляхом — в процесі широкого її застосування в сільськогосподарському виробництві.
Мікрохвильова технологія - одне з тих досягнень науки та техніки, які в процесі свого розвитку вийшли далеко за межі первісних задумок. Так, актуальна, але все ж локальна технологічна задача передпосівного обеззараження зерна від патогенів за допомогою МХ-обробки, з часом трансформувалася в глобальну задачу підвищення врожайності основних сільськогосподарських культур, які вирощуються в Україні, виробництва екологічно чистої продукції.
Сьогодні є достатньо підстав для того, щоб стверджувати, що мікрохвильова технологія уже в найближчі роки зможе зіграти важливу роль у вирішенні надзвичайно актуальних соціально-економічних задач, які стоять перед країною, і що ця роль вийде за межі просто ефективної технологічної схеми або засобу.
Із всього різноманіття цих задач я хочу виділити три особливо важливі в сучасних умовах:
— забезпечення продовольчої безпеки України;
— підвищення екологічної безпеки країни і виробництво екологічно чистої продукції;
— відродження українського села.
Як відомо, прогрес в галузі рослинництва в другій половині XX сторіччя був зв'язаний передусім із хімізацією сільського господарства, з широким застосуванням мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. Але з часом стало зрозуміло, що хімізація принесла не тільки ріст врожайності.
Процес хімізації, що здійснювався понад півсторіччя, призвів до накопичення в землі, водоймах, рослинах і навіть в самій сільськогосподарській продукції небезпечних для людини і всього живого хімічних елементів. Сьогодні вже очевидно і загальновизнано, що курс на тотальну хімізацію сільськогосподарського виробництва вичерпав себе, що необхідний новий шлях роз витку аграрного виробництва, основною характеристикою якого стане біологічно обґрунтоване нормування антропогенних навантажень на довкілля. До чого привело хімічне забруднення навколишнього природного середовища?
Згідно з екологічними дослідженнями, площа відносно чистих територій України становить близько 420 тис.га, або не більше 7% всієї території держави. Це окремі райони, переважно гірські, в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях та АР Крим. До малозабруднених належить близько 15% території України, забруднених і дуже забруднених — відповідно 40 і З0%. Як правило, найнапруженішу екологічну ситуацію мають регіони з найвищою густотою населення. Це Донбас, Кривбас, Харківська, Запорізька, Дніпропетровська та інші промислово насичені агломерації, де проживає майже чверть усього населення України. Якщо в Херсонській області на 1000 кв.м припадає 7 підприємств, то в Донецькій — майже З0; якщо в Житомирській області викиди шкідливих речовин у повітряний басейн на 1 кв.м становлять 2,3 т, то в Донецькій — 86,5 т. У Вінницькій області з розрахунку на 1 кв.м припадає
В наш час практично у всіх розвинених країнах світу ведуться наукові дослідження, мета яких — створення нових систем землеробства, які б забезпечили зменшення антропогенного тиску на природу, скорочення використання шкідливих для довкілля хімічних речовин, вирощування екологічно чистої продукції. В свій час в цій царині активно працювали і українські вчені. Але хронічне недофінансування науки різко обмежило можливості наших дослідників. У цьому зв'язку особливу цінність мають роботи в галузі мікрохвильової технології: з її допомогою можливо значно обмежити використання ядохімікатів практично на всіх етапах вирощування та зберігання продукції рослинництва, від передпосівної обробки зерен до погрузки зерна на морські судна для здійснення експортних поставок. Не можна не сказати і про економічну сторону питання. Щорічно наші селяни витрачають на придбання ядохімікатів (переважно закордонних) суми, які вимірюються мільярдами гривень. Якби вдалось хоча б частково замінити ядохімікати мікрохвильовою обробкою, вітчизняні сільгоспвиробники отримали б додатково потужний фінансовий ресурс.
В Україні новий напрямок (частіше його називають чистим чи органічним землеробством) знаходиться ще в ембріональному стані. Але саме мікрохвильова технологія дозволяє зробити великий крок на цьому шляху, причому в достатньо обмежені терміни. В минулому році в Києві відбулася установча конференція Всеукраїнської асоціації «За чисте землеробство та безпечне довкілля», яка об'єднала в своїх рядах вчених, землеробів, екологів із 19 областей і Автономної Республіки Крим — всіх, хто готовий брати участь в розвитку нового перспективного напрямку аграрного виробництва. Асоціація визначила своєю головною метою надання різнопланової допомоги науково-виробничим організаціям і землеробцям-практикам в розробці і запровадженні новітніх технологій, направлених на екологізацію сільськогосподарського виробництва і отримання екологічно чистої продукції. Членами асоціації вже стали різні науково-дослідні установи і десятки агрофірм із всіх регіонів країни. Більшість із них бере активну участь в роботах, пов'язаних з просуванням мікрохвильової технології на поля України.
Виходячи з досвіду, уявляється, що мікрохвильова технологія може зіграти важливу роль при реалізації шляхів відродження українського села, в основі яких завжди має лежати відродження виробництва. І не просто виробництва, а виробництв, які добре можуть інтегруватись в уже існуючу інфраструктуру — з урахуванням чисельності і кваліфікації робочої сили і запитів ринку. Нам надзвичайно знадобиться мікрохвильова технологія - простий перелік перспективних розробок Південного філіалу ОПР МАІ достатньо красномовний. Особливо хочу підкреслити, що мова йде не про перспективну ідею, а про технологію, яка пройшла перевірку в провідних галузевих науково-дослідних установах і на полях агрофірм країни.
На превеликий жаль, Мінагрополітики не поспішає скористатися перспективними розробками. Досить сказати, що, затвердивши методичні рекомендації «Технологія мікрохвильової обробки насіння с/г культур» ще в 2002 році (друге видання вийшло в 2003 p.), міністерство за всі ці роки так і не вишукало можливості реально підтримати розроблювачів, сприяти широкому виходу перспективної технології на лани країни.
Справедливості заради відзначу, що навесні нинішнього року в міністерстві відбувся «круглий стіл» з питань застосування МХ-технології в сільському господарстві. У черговий раз технологія одержала високу оцінку вчених і фахівців-аграріїв, а відповідальні працівники міністерства пообіцяли аграріям допомогу — профінансувати через «Агролізинг» виготовлення невеликої серії (півтора-два десятка) мікрохвильових комплексів. Хотілося б вірити, що цього разу керівники відомства не підведуть хліборобів. Адже саме цій технології під силу суттєво, без великих затрат, збільшити врожайність сільськогосподарських культур майже на третину, суттєво покращити забезпечення продовольчої безпеки України, підвищити екологічну безпеку країни та виробництво екологічно чистої продукції, що, в кінцевому результаті, допоможе відродити українське село і зберегти наше довкілля для наступних поколінь.
ЛІТЕРАТУРА
1. Політика і розвиток сільського господарства в Україні - К.: Альфа-Принт, 2001, с 126
2. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Еколого-техногенна безпека України, К.: ЕКМО, 2006, с 52.
3. Буркинський Б.В., Степанов В.М., Харічков C.C. Еколого-економічні орієнтири стратегії сталого роз-
витку України. Проблеми сталого розвитку України, К.: БМТ, 1998, с 87.
4. Третяк A.M., Бабмінара Д.І. Земельні ресурси України та їх використання - К.: Центр земельної реформи
України, 2003, с 143.
5. Сайко В.Ф. Землеробство на шляху до ринку. К.: 13 УААН, 1997, с 45.
6. Матеріали колегії Держкомзему України від 28.05.2009 року.
7. Кортнєв M.M., Андрієвський І.Д. та інші. Природо-ресурсний аспект розвитку України. К.: KM Academia,
2001, с.108.
8. Барановський В.А. Територіальні передумови переходу України на модель екологічного сталого розвитку
(теорія і практика картографічного дослідження). К.: НАНУ, 1998, с.72.
Використовуючи кращі на сьогоднішній день фільтри для води "Золота Формула",
Ви отримаєте дійсно кришталево-чисту й корисну воду із цілющими властивостями.
Подбайте про власне здоров'я й здоров'я Вашої родини – пийте чисту воду!